УКР  FRA  ARA
Почесний консул Туніської Республіки в Україні

Туніс

Туніс - це невелика арабська держава у Пiвнiчнiй Африцi. Лагунне узбережжя Тунісу, що розтягнулося на 810 км, покрите теплим, сліпуче білим піском, м'який клімат, завжди зелені дерева, фрукти, що зріють круглий рік, сучасні готелі вищого класу поряд із стародавніми руїнами храмів, безкінечні пустелі та привітні місцеві жителі - все це приваблювало та продовжує приваблювати численних туристів. Жителів будь-якого континенту вражала неповторна мозаїку пейзажу, культури і архітектури стилів.

Туніс розташований на мiсцi давньої держави Карфаген. Ця iсторична спадщина суттєво вплинула на становлення Тунiсу. Арабські племена, якi прийшли в Пiвнiчну Африку й асимiлювали мiсцеве населення, створили декiлька держав, якi територiально вiдповiдають давнiм державам цього регiону, - Єгипет, Лiвiю, Марокко. Власне Тунiс став наступником Карфагену, тим самим вiдособивши себе вiд решти арабського свiту. Культура Тунісу увiбрала культурну спадщину всiх етносiв, що проживали на цiй територiї.

Туніс є однією з так званих країн Магрибу. "Магриб" по-арабськи означає захід, місце заходу сонця. У історичному розумінні назва "Магриб" об'єднує три суверенні арабські держави - Туніс, Алжир, Марокко.

Довгий час Туніс був частиною колоній, що належали Франції. Після другої світової війни у французьких колоніях Магрибу розгорнулася національно-визвольна боротьба. Національний рух у країні очолив султан Мохаммед Бен Юсуф, який з 1947 р. регулярно звертався з меморандумами до французького уряду, вимагаючи суверенітету. Кожен меморандум набував широкого міжнародного розголосу, привертав увагу світової громадськості, служив своєрідним сигналом до масових виступів населення. Лідер національного руху Тунісу, Хабіб Бургіба, майбутній лідер республіки Туніс, виступав із поміркованішим гаслом – надати цій країні внутрішньої автономії у рамках Французької Республіки. Однак французький уряд вважав і цей крок небезпечним. Але після закінчення алжирської війни, що стала основною проблемою повоєнної Франції та певним чином підштовхнула уряд метрополії до деколонізації країн Магрибу, навесні 1956 р. Франція визнала незалежність Марокко і Тунісу. Цей акт підтримала Іспанія, яка володіла частково півднем і північчю Марокко. В 1957 р. було проголошено Туніську республіку на чолі з президентом Х. Бургібою. З цього часу починається сучасна історія незалежного Тунісу.

Туніс часто уявляється як модель успіху для країн, що розвиваються, якщо брати до уваги зміни та досягнення за останні десятиліття у політичній та соціальній сферах. Успіх Тунісу в галузі економіки називають "туніським дивом". Після довгих років планового експерименту, що супроводжувався глибокою стагнацією економіки під час правління Бургіби (він був головою держави 31 рік), після його дострокової відставки, 7 листопада 1987 року прийшов до влади Президент Бен Алі. Його прихід змінив ситуацію, в якій опинилася економіка країни. Як Президент республіки, він вів ліберальну політику, сприяв введенню мультипартійної системи парламенту. Завдяки діяльності Бен Алі, Туніс став однією з країн-лідерів з боротьби за права людини, вперше в країні жінка отримала можливість боротися за свої права, були проведені значні економічні реформи, рівень бідності було знижено до 4,2%, а середній клас збільшився та становить зараз 80% населення. Також було проведено ряд реформ у галузі освіти, рівень освіченості досяг більше, ніж 99%.

Приватизація державних концернів, лібералізація зовнішньої торгівлі, стимулювання надходження інвестицій в цю країну в останні роки призвели до приросту об'єму виробництва приблизно у 4% на рік.


2007 Консульство Туніської Республіки в Україні